Станіслав Ніколаєнко: Чи занесемо сільську школу у Червону книгу

У ХVІІ сторіччі архієпископ Антіохійський Павло Алепський, подорожуючи Україною, писав про наших предків – «а дітей в них як трави в полі. І всі, навіть жінки і діти, вміють читати і писати. А сиріт монахи вчать письму в монастирах…»

З того часу багато води збігло. Сотні тисяч, мільйони українців поклали свої голови, щоб сьогодні Україна стала незалежною державою. І міць країни завжди трималася на її людях, на їх патріотизмі і освіченості. На жаль, Україна за роки своєї незалежності по багатьом показникам здала свої позиції. Розмір внутрішнього валового продукту нині сягнув лише двох третин від рівня радянського періоду.

Добре, що показники освіченості нації залишаються ще більш-менш пристойними. Тому і при визначені Організацією Об’єднаних Націй індексу людського розвитку (ІРЛ) чи Всесвітнім економічним форумом рівня конкурентоздатності ми ще маємо позитиви. Займаємо солідні місця в першій двадцятці країн поки ще за показниками якості освіти, охоплення нею населення.

 Інтелект українців – неоціненний скарб

Впевнений, що інтелект українців, природний потяг до знань, та наші природні ресурси, і перш за все чорноземи, - це той неоціненний скарб, який рано чи пізно послужить Україні, зробить її найбагатшою, найсправедливішою країну світу.

В збереженні українського народу, його мови, культури, освіченості провідну роль грало наше село. Про сучасне село можна сказати словами Великого Тараса - «село неначе погоріло, неначе люди подуріли». Точніше не скажеш, коли дивишся на скелети ферм і майстерень, рештки будинків культури і дитсадків. І лише сільська школа, як останній лицар на полі бою, тримає на собі сільську громаду, береже село від здичавіння і загину, п’янства і розпусти. Українські селяни опустились на саме соціальне дно суспільства. Більшість з них без роботи, тупо чекають мізерної допомоги за оренду паїв, отримують копійки за вирощену городину чи здане молоко. Звикли вже до відсутності медичних послуг, закритих клубів, темряви на розбитих вулицях. Рідко в села їздять автобуси, та і влада заїжджає до селян здебільшого перед виборами.

В ситуації що склалася, сільська школа сьогодні стає не просто культурно-освітнім центром, а і часто-густо єдиним місцем, де збираються всі жителі села, відбуваються весілля, святкові й спортивні заходи і навіть поминають покійників. Не випадково що багато обраних сільських голів – це вихідці із шкіл. Тож нині школа і церква – є осередками цивілізації на селі.

Продолжение тут